Немає магії сильнішої, ніж магія слів...!

Своїми словами священики вселяють в серця вірян віру та надію. Поетеса Ліна Костенко, письменник Василь Шкляр та публіцист Євген Сверстюк - творці сучасності, які силою свого слова намагаються донести до народу, що саме він є творцем свого життя, вони об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність української культури.  Журналісти стараються розповісти правду нашого буття та розкрити його з усіх сторін. Хто, як не вони, володіють цією магією слова сповна. Лише журналісти не сприймають світ крізь «рожеві окуляри», а таким, яким він є насправді: з усіма його недоліками та перевагами. В ідеалі вони не бояться висловлювати власну думку та  писати правду, якою б гіркою вона не була.

Професія журналіста вимагає величезного багажу знань, незаангажованого погляду, достатнього словникового запасу та вміння викласти свої думки на папері, донести до людей ту інформацію, яка залишиться в їхніх думках та серцях.

Проте  бути журналістом не так уже легко. Кожна професія є небезпечною, і журналістика – не виняток. Згадати лише Георгія Ґонгадзе – українського опозиційного журналіста, відомого своїми критичними виступами проти влади. Вбивство Ґонгадзе викликало широкий резонанс не лише в Україні, а й за її межами, особливо після «касетного скандалу». Георгій Ґонгадзе та його діяльність стали яскравим прикладом того, що журналіст – це покликання, це справа всього життя, це вічний бій з системою. Щороку гине десятки журналістів, виконуючи свій професійний обов’язок. Тому журналістика - це справа для сильних духом людей, для тих, хто не боїться труднощів та залякувань, хто знає, що слово – наймогутніша зброя!

Журналістику називають «четвертою владою». Це справді так. Адже хто, як не журналісти, завжди в центрі усіх подій, вони дізнаються про все першими та з усіх сил стараються донести до народу лише правдиву інформацію. Та не завжди є всі умови для того, щоб кожен міг отримати достовірну інформацію, не прикрашену домислами та не пом’якшену недомовками. Свобода слова в Україні й надалі залишається під загрозою.

На сьогодні наша держава, за даними міжнародної недержавної організації захисту прав людини, яка стежить за станом свободи слова у всьому світі – «Репортери без кордонів»,стоїть на сто тридцять першому місці. Наша влада не любить правди, адже вона в більшості випадків понижує, а не піднімає її рейтинг у суспільстві. Наш народ на даний час є слугою у влади, а не влада слугує йому. Тому вона так боляче сприймає найменшу критику на свою адресу, намагаючись придушити будь-якими методами, в тому числі й неправовими.

Тому в епоху, коли власне інформація (не нафта, і не золото) є найдорожчим товаром і наймогутнішою зброєю, перед журналістами стоїть особлива відповідальність – говорити правду без прикрас та замовчувань.